Від першої половини XVI ст. до нашого часу дійшов складений у 20-х рр. XVI ст. (1527 р) "Реєстр Чернігівських границь".
У 2008 р. І.В.Кондратьєв зробив спробу локалізувати кордони Любецької волості першої половини - середині XVI ст.
У 2010 р. білоруський історик В.Темушев створив найдокладнішу на сьогодні карту Любецької волості першої чверті ХVI ст.
Згідно "Реєстру", кордон між Чернігівською землею, яка на тоді належала Московській державі, та Любецькою волостю проходив по р.Пакульці до її гирла і там розділяв с.Плехово на дві частини (чернігівську і любецьку). Звідти він ішов суходолом по "Брянцевим лозам" до гирла р.Руда і йшов далі по ній.
Не доходячи до р.Білоус, він звертав "у лес у Гряду" (сучасне село Рудка), від неї - через Тесновий ліс (з ХІХ ст. відомі так звані Тисовські "дачі") до р.Свішень, звідти - до р.Долга (у XVII-XVIII ст. вона перетворюється у Долге болото), від неї - до р.Холхоли. Далі кордон пролягав до р.Дороган (Дорогінки), потім до Боянець (Буянок) у Сухий Вир (річка та однойменне болото поруч з болотом Замглай - через Суховирський грунт). Саме від Сухого Вира і починався кордон з Гомельською волостю.
Північний кордон Любецької волості з Гомельщиною (до кінця 20-х рр. XVI ст. Гомель належав до Стародубського уділу князів Можайських), проходив через Єриловичі (с.Яриловичі), далі - через Ігорівщину (Угорівщину - урочище та землю Утовщину) до р.Уті (сучасна р.Уть), від неї до р.Сожа, з його пониззя - до Соколиного Гнізда і далі до Колодчичів і до Дніпра. Село Колодовиці (Колодковичі) зустрічається у королівській "консервації" 1595 р. шляхтичу Григорію Силичу, з якої дізнаємось, що у с.Колодовиці "проживали люди прозываемые Ковпыничи", а от с.Ковпиничі (Колпень) існує і зараз неподалік від Дніпро поруч з Пустою Грядою, Моховим та Козерогами. Можливо що с.Колодовичі - це сучасне село Колочин на Дніпрі.
Причому, на думку білоруського історика В.Темушева, цей кордон, зважаючи на його відносну невизначеність, активно освоювався гомельчанами між 1500 та 1535 рр.
Досліджуючи кордони Гомейської волості В.Темушев зазначав, що в окремих описах любецького реєстру був поданий більш докладний опис кордону. Наприклад, навпроти любецьких Позноховичів було "село гомеиское" Слобідка, навпроти "панських" Яриловичів - гомейське с.Марковичі, село Колодчичі на Дніпрі згадані як приналежні Любечу та князю Івану Григоровичу Сенському - речицькому володільцю.
Упорядники "Реєстру" окрестили східний любецько-гомельський кордон по Дніпру, причому зауважувалось, що тут кордон ішов "не по селам, все пущею з Днепра у Днипр". Розглядаючи кордони Любецької волості на Правобережжі, а вони розширились тільки після війни 1534-1537 рр., коли до Литви відійшли Гомельщина та частина Стародубщини. Гомель був повернутий до Литви під час походу литовського гетьмана Юрія Миколайовича Радзивілла 16 липня 1535 р., остаточне визнання Гомельської волості за ВКЛ відбулося за перемир’ям 1537 р. Причому, втрата у 1535 р. Москвою Гомельської землі ознаменувала собою кінець московського домінування в регіоні, Московське князівство було позбавлене виходу до Дніпра та втратило контроль над Сожем.
У середині XVI ст. на правому березі Дніпра любецький кордон починався на північ від с.Ісакевичі (Сакевичі) на Дніпрі, далі йшов на захід по р.Брагінка, через с.Уборок, с.Селець та Угловщину - до Брагіна й униз по р.Брагинці. До Любецької волості належали й три населені пункти на лівому березі Брагінки - замкові села Савичі, Пієрки (Пієрка) та, вочевидь, с.Колибань.
"Реєстр" свідчить, що деякі села, що у другій половині XVI - першій половині XVII ст. належали до Любецької волості, стали чернігівськими. Так, село Патін (на думку О.Русіної, це с.Лопатні, Ю.Виноградський помилково ототожнював що назву з с.Молотін, яке знаходиться на північний захід від Пирятина) - "черниговское городовое", с.Малий Листвен названий володінням "владики брянського", с.Великий Листвен належав Чернігову. Цікаво, що у документі стверджується принцип сталості кордонів: "А вступу нет черниговцом и гомяном за границу у любецкое, а любечаном до них, бо ся они ни вво што не вступають, тую держать границу, як была с стародавна".
Розглядаючи кордони Любецької волості першої половини XVI ст., О.Яблоновський зазначав, що вона була розташована на обох берегах Дніпра від кордонів Рєчицького повіту до рубежів Чорнобильської волості, на заході примикала Брагінської волості (на певній відстані між річками Дніпром та Брагінкою), нижче, на сході, по правому берегу згаданих рік доходила до Чернігівської землі. Цей кордон сформований унаслідок війни 1534-1537 рр., з незначними змінами проіснував аж до першого розподілу Рєчі Посполитої. Хоча, наприклад, любецьке с.Колодчичі вже 29 січня 1541 р. зазначалось як приналежне до Рєчицького повіту, коли князь Дмитро Видницький-Любецький, разом з прийомними дітьми (після смерті їхнього батька Івана Сенського він одружився на удові княжні Феоні Семенівні Полозовні), відстояв село від претензій речицьких міщан: "люди колодчичы здавна суть потужъники нашы волости с нами одное Речыцкое".
У цей період площа Любецької волості на Лювобережжі становила (у межах кордонів 1527 р.) близько 2897 кв.км. Після приєднання у 30-х рр. XVI ст. до Великого князівства Литовського Гомельщини площа волості на правому березі Дніпра збільшилась на 1680 кв.км. Таким чином, загальна площа Любецької волості у першій чверті XVI ст. становила 2897 кв.км., а з другої половини 30-х рр. XVI ст. до 1564 р. (коли від Любецької волості відійшов Брагін), близько 4576 кв.км.
Після приєднання Чернігово-Сіверщини до Великого князівства Литовського прикордонне становище регіону змусило литовську державу посилювати "українні" замки-міста, серед яких вагому роль відігравав старовинний Любеч. Це зумовило головну особливість розвитку міста не стільки як центру торгівельної та промислової діяльності, а як військової фортеці. Держава перетворила Любеч у своєрідний форпост військової організації краю, зобов’язавши до військової служби різні категорії місцевого населення. Із утворенням Київського воєводства, Любеч, на відміну від інших - південних замків, став центром волості.
Паралельно із процесом станового оформлення служебної шляхти Любецького замку триває процес утворення населених пунктів. У першій половині XVI ст. тут формується система землеволодінь, службу з яких несли любецькі бояри. У 1500-1508 рр. Любецька волость була захоплена московською державою. Опісля 1508 р., коли Чернігово-Сіверщина залишилася за Московською державою, саме Любецька волость стає плацдармом, який немовби вклинювався у московські землі.
Від 1516 р. Любеч перейшов до родини Гаштольдів. У 1539 р. О.Гаштольд заповів усі свої маєтки дружині, після його смерті у 1542 р., володаркою Любеча стала Софія Гаштольд-Верейська, яка ненадовго пережила свого чоловіка. Незважаючи на приватновласницький статус Любеча, місцева людність продовжує нести обов’язки захисту державних кордонів, відповідно, продовжується й процес формування системи землеволодінь (населених пунктів) Любецької волості.