У жовтні 1653 року любецька шляхта взяла участь у другій Загальській битві. 
У січні 1654 року Гетьманщина в межах визначених Зборівським договором була приєднана до 

Московської держави, а мешканці міст та містечок Чернігівського полку склали присягу 

московському цареві. Цікаво, що московський боярин Несвицький намагався привести до присяги 

населення Любеча та Лоєва, однак обидва міста виявилися знищеними.
Цікаво, що любецька шляхта неоднозначно сприйняла цю подію. Московські воєводи планували 

безпосередньо підкорити собі Остер, Кролевець, Любеч та Лоєв, для чого в ці міста були 

введені московські залоги.
У тому ж 1654 році розпочалась війна Московської держави з Річчю Посполитою за землі 

Смоленська, України, Білорусі та Литви.
Під час війни Любеч був зруйнований. За матеріалами "Переписної книги" 1666 року в Любечі 

було всього три орних подвір’я, вісім дворищ належали торговцям, три - ремісникам, сім - 

"убогим людям".
Розуміючи значення Любеча та його військовослужбової спільноти, Б.Хмельницький зробив місто 

ранговою маєтністю чернігівських полковників, що мали гарантувати любецькій шляхті 

недоторкацість.
У вересні гетьман ще раз нагадав чернігівському та київському полковникам про необхідність 

захисту любецької шляхти.
Чернігівські полковники надсилали до міста своїх дозорців, які мали стежити за порядком.
Представникам любецької шляхти на службі Війська Запорізького, гетьман Б.Хмельницький 

надавав підтверджувальні універсали.
За гетьманування Б.Хмельницького любецька шляхта отримувала як колективні, так і 

індивідуальні привілеї.
У 1654 році Б.Хмельницький надав універсал великій групі любецької шляхти.
Після утворення нової адміністративної системи Любецьке староство виявилось розподіленим 

між кількома сотнями Чернігівського полку - Любецькою, Чернігівською, Вибельською, 

Городнянською, Роїською, Новобілоуською. Частина земель, де за межами староства була 

оселена любецька шляхта, відійшли до Ніжинського полку.
Але усе ж таки Любецька сотня залишилась найбільшою з 16 сотень Чернігівського полку. 

Поділена сотня була на п’ять куренів: Любецький, Красковський, Козлянський, Зубаський та 

Антоновицький. Цікаво, що саме у Любецькій сотні була чи не найбільша чисельність 

поспольства. На її території було 185 поселень, а загальна кількість населення становила 

11551 чоловік.
Цікаво, що у розпорядженнях Генеральної Військової канцелярії серед сотен Чернігівського 

полку першою, як правило, згадувалась саме Любецька.
Любецька шляхта була взята під протекцію Б.Хмельницького, а сам Любеч став ранговою 

маєтністю чернігівських полковників. Любецький замок опинився на північно-східному кордоні 

козацької держави з Великим князівством Литовським. Небажання Б.Хмельницького воювати на 

два фронти значно підвищувало стратегічне значення Любеча. Однак деяка частина любецьких 

шляхтичів не сприйняла нових політичних реалій і опинилася на протилежному боці барикад.
Участь любецької шляхти у Національній революції призвела до зростання її 

соціально-політичної ролі. Значній частині любецької шляхти вдалося зберегти свої 

маєтності, повернути втрачені землі, отримати нові володіння. Вже згодом, із посиленням 

суто козацького елементу, частина шляхетських сіл регіону опинилася у володінні козацької 

старшини.
Важливе значення продовжував відігравати і сам Любецький замок, а любецька сотня стала 

найбільшою серед сотен Чернігівського полку. Саме із представників любецької шляхти значною 

мірою комплектувалась козацька старшина Чернігівського полку, її представників знаходимо у 

Ніжинському, Київському та Стародубському полках. Покозачившись у середині XVII ст., 

любецька шляхта протягом усього XVIII ст. продовжувала нести військову службу на кордоні з 

Великим князівством Литовським.

                                          За матеріалами книги І.В.Кондратьєва "Любецьке староство"