Українська електронна пошта Соціальна мережа "YouTube" Соціальна мережа "В Контакті" Соціальна мережа ФБ (facebook)  Соціальна мережа "Твіттер"  Соціальна мережа "Однокласники"  Соціальна мережа "Живий журнал"  Соціальна мережа "instagram" Сервіс онлайн щоденників: "Blogger"
Історичний портал м.Любеч Исторический портал г.Любеч
Історико-археологічний комплекс "Древній Любеч" Историко-археологический комплекс "Древний Любеч"
Любеч історичний Любеч исторический
Любеч православний Любеч православный
Любеч сьогодні Любеч сегодня

Новини музейного комплексу | "Древній Любеч" Блог | Реєстрація | Вхід

Головна » 2016 » Січень » 19 » Твоя гордість, Любече!
12:45
Твоя гордість, Любече!

Долі, долі людські...Володимир Шевель.
Народився в кінці 1932 року в Любечі. Українець у шостому поколінні, дитина війни, корабельний лікар, начальник Головного Карантинного управління Азовського морського басейну, мешканець м.Маріуполь.

З воєнного дитинства Володимир Георгійович згадує:"Влітку 1942 року ми з другом Миколою Шушем знайшли біля Замкової гори гранату Ф-1. В той час серед хлопців було модно носити ножа на ланцюжку. Для цього потрібне було кільце. Ми довго сперечалися, кому дістанеться кільце, яке було на гранаті. В цей час мене покликала мати обідати. Микола ж вирішив діяти сам, не чекаючи мене. На своєму подвір’ї він зірвав чеку з гранати і, почувши характерне шипіння, розгубився і випустив гранату з рук. Вона відкотилася від його ніг на кілька метрів і рвонула. Сталося диво. Хлопець відбувся переляком і легкими подряпинами, а от молодша його сестра, яка знаходилась неподалік, була поранена в живіт і померла на місці. Осколки поранили Миколину бабусю і побили посуд у печі. Якась сила захистила мене і цього разу, покликавши в хату.

Подальша доля друга мені невідома. Кажуть, що його сім’я і сім’я його брата переправились через Дніпро в пошуках партизанів, та натрапили на поліцаїв, і ті їх розстріляли.

В кінці вересня 1943 року, в заключний період боїв за звільнення Любеча, сталась трагічна подія в моєму житті. Одна із груп прикриття відступу німців до Дніпра зайшла до нас на подвір’я. Фашисти наказали матері разом зі мною йти з ними в бік ріки. Пізніше я зрозумів - як прикриття у випадку нападу на них. Мати відмовилась. Тоді один із солдатів з ранцевого вогнемета підпалив наш будинок, а другий вистрілив з карабіна в груди матері. Вона впала біля моїх ніг. Другий постріл був майже впритул в мене. Я відчув удар, гострий біль, впав коло матері і далі вже нічого не пам’ятав. Під час пострілу інстинктивно підняв праву руку до грудей, і куля роздробила її, що врятувало мені життя.

Це сталося ближче до вечора. Ми пролежали в калюжі крові до десятої години ранку наступного дня, коли нас знайшли наші бійці. Мене перев’язали і доставили в польовий медсанбат, що знаходився на Болгачівці.

Пізніше, в військовому шпиталі в м.Муром Володимирської області, полковник Никитенко сказав мені, що я народився в сорочці. Куля була розривна і роздробила тільки руку. Звичайна ж куля пройшла б через руку і прошила б мене наскрізь.

У Чернігові поранених, в тому числі і мене, розмістили в вагонах на соломі. Двадцять чиловік з одного і двадцять з протилежного боку.

За Черніговом наш санітарний ешелон розбомбила німецька авіація. Скинули бомби і прошили вагони кулеметними чергами. Більшість бійців в нашому вагоні мали важкі поранення і залишити вагон самостійно не могли. Вагони палали. Навколо - крики і стогін. Люди горіли живцем. Пам’ятаю, що мене підхопив солдат і витягнув з палаючого вагона. Сам я підвестися не міг. Так доля вкотре змилувалася наді мною.

Через деякий час нас завантажили в другий ешелон. Далі були шпиталі в Курську, Орлі, Тулі, Москві, Володимирі. В шпиталі в Муромі я пролежав шість місяців. Була загроза ампутації руки. Але і тут мені поталанило. Дякуючи лікарю Вероніці Павлівні, яка опікувалася мною, її наполегливості й упертості, мені врятували руку.

Після лікування мене направили в дитячий будинок. Хата спалена, мати убита, батько на фронті. Куди ж ще?

Це були важкі для мене часи. Згадувати про життя в дитбудинку нема ніякого бажання. Нас було 120 чоловік, і ми ходили завжди голодні.

Я звернувся до начальника шпиталю з проханням відправити мене додому. Для супроводу мені надали медсестру, і вона привезла мене до діда Антона Шаповала. Дід віддав мене до школи в с.Коробки. Ходив один через Балгачівський ліс. Було страшно. В лісі повно вовків.

Після смерті діда я пішов жити до батькової сестри. Вона була одна з чотирма дітьмя, я п’ятий. Про яку школу могла бути мова? Одна пара кирзових чобіт на всіх. В школу ходили по черзі. Моїм днем була п’ятниця.

На початку 1946 року батько повернувся з фронту, одружився, і я не з казок та літератури пізнав, що таке мачуха. Було одне бажання - якнайшвидше поїхати з цього дому."

Володимир любив спорт. Виступав на змаганнях різного рангу - з лижних гонок, легкої атлетики, плавання. Мав спортивні розряди. Тому після школи, в 1953 році, поступив в Київський інститут фізкультури та спорту. Але внаслідок поранення руки вимушений був залишити навчання в цьому інституті і перевестись в медінститут ім.Богомольця, який закінчив у 1959 році. Одержав направлення на роботу в Хмельницьку область. Потім були Донецьк, Маріуполь, де працював в Карантинній службі по охороні морських кордонів.

Дід Володимира Антон плавав механіком на річковому флоті, його брат - на морських суднах далекого плавання. Через поранення його мрія поступити в морське училище була нездійсненною. В 1962 році він все ж таки став лікарем на морських суднах торгового флоту.

За п’ять років морської служби побував більше ніж у сорока країнах, здійснив кругосвітнє плавання, пережив дванадцятибальні шторми на різних широтах Світового океану, військово-політичні конфлікти в країнах Близького Сходу.

Після роботи на флоті очолив Карантинну службу Азовського морського басейну, якою керував 35 років, до 2003 р. В цей час був членом Державної комісії з прийому нових суден для Азовського морського пароправства.

На моє запитання, що в його житті було найважчим, найстрашнішим, 83-літній любечанин відповів:"В 1943 році війна забрала в мене матір, самого скалічила на все життя. В 1982 році на теплоході "Ромни" із спецвантажем ми зайшли в Ліван. Наш корабель обстріляли з важкого озброєння і заблокували в одній із бухт. Становище було критично загрозливим. Більше місяця вирішувалась наша доля. Кожної миті ми чекали смерті, потоплення нашого судна. Минулося. Я змайстрував і привіз з відтіля "дерево сметрі", яке постійно нагадує про той жахливий час. Ізраїльсько-Єгипетського конфлікту. Обійшлося.

Найважче, найстрашніше для мене - сьогоднішня війна на Донбасі. Тут з неймовірною жорстокістю убивають, калічать, катують, знущаються. Знову діти війни, знову сироти, знову скалічені тіла і душі, знову руїни, в тому числі і в Маріуполі, де я проживаю. Моя, стомлена пережитим, скалічена війнами душа кричить, волає, просить, благає, вимагає: "Люди! Схаменіться, зупиніть це безумство, це безглуздя!"

Щороку Володимир Георгійович, вже літня, але підтягнута, струнка, молода душею людина, приїздить на свою малу батьківщину, в Любеч, щоб віддати шану цій древній землі, де народився, провів дитячі і юнацькі роки. Відвідує могилу матері. Вклоняється її пам’яті, завжди зустрічається з друзями дитинства та юності, яких стає все менше і менше.

Потомственний моряк сподівається, що скоро закінчиться війна, настане мир і спокій в державі Україні. А ще плекає надію на відродження Любеча, цієї перлинки нашої землі, нашої історії. Щиро вірить, що вже наступні покоління, в тому числі і його онуки, зможуть милуватися, пишатися оновленим давньоруським містом. Містом величі, слави, гордості - в минулому, віри і надії на краще - сьогодні.

Такий він є, Володимир Шевель. Такий його життєвий шлях. Така його доля.

Підготував Анатолій Федорченко, член Національної спілки краєзнавців України.

 

Переглядів: 259 | Додав: Ковшун | Рейтинг: 1.7/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Всі смайли
Код *:


Сайт зареєстровано:
Украина-Сегодня: Каталог сайтов Каталог webplus.info Львівський каталог сайтів Интеллектуальный каталог ресурсов интернет Каталог проверенных ресурсов!




Українська електронна пошта Соціальна мережа "YouTube" Соціальна мережа ФБ (facebook)  Соціальна мережа "Твіттер"  Соціальна мережа "LiveJournal". "Живий журнал"  Соціальна мережа "instagram" Сервіс онлайн щоденників: "Blogger"




Хостинг від uCoz Copyright MyCorp © Ковшун М.І. 2021    УВАГА! При використанні матеріалів, посилання на сайт, ОБОВ’ЯЗКОВЕ!!!