Однією  з найдавніших форм духовної культури є звичаї та обряди.
Складний і тривалий шлях розвитку  пройшли українські календарно-побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через звֹ’язок з природними циклами (зимою, весною, літом, осінню) від яких залежав побут наших предків, тісно пов’язаний з певними видами господарських робіт.   Кожна пора року мала свою важливу кульмінаційну точку, до якої були приурочені обрядові дійства.
Купальська обрядовість є заключним етапом підготовки до жнив, пристосована до надзвичайно важливої події – літнього сонцевороту, коли природа досягає свого найвищого розквіту.
Купало вважали богом земних плодів, врожаю, добробуту та води, тому приносили йому вдячність у той час коли мали настати жнива.
Відновили проведення свята в древньому Любечі в 1990 році.
На березі Дніпра збиралися місцеві жителі, мешканці навколишніх сіл, їхали сюди із Києва, Чернігова, Славутича і навіть із Білорусі. Але з часом ініціативу проведення масового купальського обряду в любечан перехопили.
І ось цього року в ніч з 5 на 6 липня обрядове дійство «В ніч на Івана Купала» проведено знову на березі Дніпра. Зібрало воно не одну сотню людей.
Ініціаторами його проведення стали підприємці селища. А програму підготували місцеві аматори сцени: Тамара Мельник, Василь Трихліб, Юрій Омельченко.
На весь берег і довкола до самого ранку звучали голоси місцевих співунь: Тамари Мельник, Надії Богуш, Таїсії Назаренко,Людмили Діденко, Зінаїди Сліпкевич, Людмили Прокофьєвої, Галини Козловської,  Анни Ткаченко, Катерини Влащук, сестер Катерини і Єлизавети Кренців, Маргарити Осипчук. 
Майстерно виконав роль водяного Олександр Пономаренко, а всю програму супроводжували ведучі Микола Богуш та Вікторія Гопаченко.
В цей нелегкий для України час обрядове дійство почалося «Молитвою за воїнів», яку дуже емоційно читали Тамара Мельник, а за нею, зі сльозами на очах, повторювали всі присутні.
Як і годиться, дівчата збирали польові квіти та пахучі трави, робили з них пояси і плели вінки. Хлопці дбали про купальське деревце Марену, солому дрова, мотлох для купальського вогнища.
Тільки-но хлопці встановили деревце, дівчата прикрасили його кольровими стрічками.
Відбулося  ушанування Морени  навколо якої дівчата водили хоровод, а потім співали пісень, танцювали місцевий танець «Голоп», запалювали ляльку Кострубайла  -  уособлення всього злого. Також був знайдений справжній скарб – запашний коровай, який за традицією був розділений між усіма присутніми.
Запалив купальське вогнище Дід Чаклун, Лісовик (виконав Юрій Кахерський) своїм священним вогнем, а хлопці підтримували до самого світання.
Опісля відбулося жартівливе змагання між хлопцями і дівчатами, гра «Купало». А коли скінчився час красування Марени, деревце розібрали на сувеніри, поламали, а те, що залишилося спалили. Потім перестрибували через вогонь поодинці чи парами.
Найпоетичнішою частиною свята було ворожіння на вінках. Дівчата пускали на воду по два вінки: один загадували на себе, другий на хлопця, запитували про свою майбутню долю.
Не всі купальські дійства дійшли до наших днів. Найбільш стійкими виявились звичаї: спалювати купальське деревце, стрибати через вогонь, як символ очищення, дівочі ворожіння, збирання цілющих трав, купання, яке вважалося зцілюючим.
Цілу ніч горіло купальське вогнище та лунала музика дискотеки, яку підготували любецькі музиканти.
Розходитись та розїзджатися почали лише з настанням ранку, дякуючи за чудово відтворене любе чанами дійство купальської ночі.
Отже, лише на цьому прикладі, ми бачимо, що вікові обрядові дійства відновлюються. А скільки їх ще потребує відновлення!
Наступного року програму любецького свята планується розширити і проводити, як і раніше, спортивні змагання, народні ігри, забави.