ДЕТАЛЬНІШЕ

ДЕТАЛЬНІШЕ

Летописный город Любеч — это кладезь памятников археологии и архитектуры VIII-XIXвв. В 2008 году здесь был создан историко-археологичесйи музейный комплекс “Древний Любеч”, который включает объекты археологии, архитектуры, истории и культуры княжеского периода и эпохи украинского национального Возрождения XІX-XXвв.
Наиболее интересными объектами комплекса являются: Замковая Гора и каменица наказного гетмана Украины Павла Полуботка (кон.XVII-нач.XVIIIвв.) В центре поселка расположен Спасо-Преображенский собор начала XIX в. С именем святого Антония Печерского (903-1073) в Любече связаны две пещеры. Одна из них — «ближняя» находится недалеко от каменицы г ... Читати далі »

На дзвінких перехрестях сіверянських вітрів…
Без минулого, немає майбутнього!

На теренах України розташоване давньоруське місто Любеч – велич, слава, гордість вітчизняної історії. Нині це селище міського типу Чернігівської області.
Враховуючи його значення в історії українського державотворення, духовному та культурному становленні нації, з метою збереження та популяризації його унікальних пам’яток історії, археології, архітектури двадцята сесія п’ятого скликання Чернігівської обласної ради розпорядженням від 2 жовтня 2008 року створила комунальний заклад Історико-археологічний музейний комплекс «Древній Любеч».
До нього віднесено давньоруське місто Любеч, археологічний комплекс, що включає:

залишки валу середньовічної фортеці,
- городище «Замок» літописного міста Любеча,
- городище – 1 літописного міста Любеча,
- поселення/посад – 1 го ... Читати далі »

У всякого своя доля і свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує…
Тарас Шевченко

Кожне село чи місто має свою історію, свою долю. У Любеча вони довгі-предовгі, насичені багатьма доленосними подіями, його ж доля непересічна, буремна. Скільки віків, а можливо, й тисячоліть прошуміло над містом, але Любеч зберіг свою самобутність, своє неповторне навкілля. Його урочища, узвози, доли і пагорби – первозданні, неповторні, такі, як були за часів Святослава і Володимира. Тут, де природні краєвиди на багато годин приковують до себе погляд, відпочиває душа. Тут наша історія просто лежить перед нами, і до неї можна легко доторкнутися.
Не так багато на території нашого краю містечок, які могли б конкурувати своєю історичною спадщиною з древнім Любечем, а якщо бути чесним до кінця, то жодного. Адже саме Любеч згадується в літопису під 882 роком. Чернігів потрапив під перо літописця лише 907 року ... Читати далі »

"Є така професія - Батьківщину захищати" - слова найбільш актуальні в наші дні. Словосполучення "солдатський обов’язок", "любов до Батьківщини", "вірність присязі" повинні стати тими наріжними каменями, на яких розпочинається виховання старшокласників, молодого покоління як патріотів, майбутніх захисників Вітчизни.
Прикладом для них є батьки, старші товариші, які сьогодні зі зброєю в руках відстоюють нашу свободу і незалежність на сході України, ветерани Другої світової, воїни-інтернаціоналісти.
Через пекло афганської війни пройшло багато випускників Любецької загальноосвітньої школи. Серед них полковник Микола Юрійович Надточій. Заступник начальника відділу експлуатації авіатехніки, бортовий спеціа ... Читати далі »

Долі, долі людські...Володимир Шевель.
Народився в кінці 1932 року в Любечі. Українець у шостому поколінні, дитина війни, корабельний лікар, начальник Головного Карантинного управління Азовського морського басейну, мешканець м.Маріуполь.

З воєнного дитинства Володимир Георгійович згадує:"Влітку 1942 року ми з другом Миколою Шушем знайшли біля Замкової гори гранату Ф-1. В той час серед хлопців було модно носити ножа на ланцюжку. Для цього потрібне було кільце. Ми довго сперечалися, кому дістанеться кільце, яке було на гранаті. В цей час мене покликала мати обідати. Микола ж вирішив діяти сам, не чекаючи мене. На своєму подвір’ї він зірвав чеку з гранати і, почувши характерне шипіння, розгубився і випустив гранату з рук. Вона відкотилася від його ніг на кілька метрів і рвонула. Сталося диво. Хлопець відбувся переляком і легкими подряпинами, а от молодша його сестра, яка знаходилась неподалік, була поранена в ... Читати далі »

882 р. - перша писемна згадка про місто.
907 р. - згаданий серед давньоруських міст, яким Візантія зобов’язувалась платити данину.
1097 р. - Перший Любецький з’їзд князів.
1147 р. - Любеч зруйнований смоленським князем Ростиславом.
1157 р. - місто спустошили половці, у 1159 р. місто назване "пустим".
1180 р. - Другий Любецький з’їзд князів.
1239 р. - місто спустошила монгольська орда.
ХІІІ ст. - в залежності від Орди: від першої половини XIV ст. під володарюванням брянських князів.
50-60-і рр. XIV ст. - приєднання Любеча до Великого князівства Литовського (ВКЛ).
1387 р. - Владислав Ягелон пожалував місто у володіння Скиргайлу Ольгердовичу.
1394 р. - Любечем керують великокнязівські намісники.
1424 р. - у володінні боярина Альберта Монивида (Войцеха) Кайлікіновича.
1424-1458 рр. - у володінні Яна (Івана) Монивидовича.
1458-1475 рр. - у володінні Войтеха Моновидовича.
1 ... Читати далі »

Від першої половини XVI ст. до нашого часу дійшов складений у 20-х рр. XVI ст. (1527 р) "Реєстр Чернігівських границь".
У 2008 р. І.В.Кондратьєв зробив спробу локалізувати кордони Любецької волості першої половини - середині XVI ст.
У 2010 р. білоруський історик В.Темушев створив найдокладнішу на сьогодні карту Любецької волості першої чверті ХVI ст.
Згідно "Реєстру", кордон між Чернігівською землею, яка на тоді належала Московській державі, та Любецькою волостю проходив по р.Пакульці до її гирла і там розділяв с.Плехово на дві частини (чернігівську і любецьку). Звідти він ішов суходолом по "Брянцевим лозам" до гирла р.Руда і йшов далі по ній.
< ... Читати далі »